«Метінвест» нарощує завантаження ГЗК, але ІнГЗК поки у простої – COO

Північний та Центральний ГЗК стабільно працюють, а відновлення Інгулецького залежить від ринку та тарифів на електроенергію

Група «Метінвест» поступово відновлює роботу своїх гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК), хоча ситуація залишається складною через високі тарифи на електроенергію та кон’юнктуру світового ринку. Про це в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» розповів операційний директор (COO) компанії Олександр Мироненко.

За його словами, Північний ГЗК майже вийшов на довоєнні показники. У роботі два кар’єри, повністю завантажена збагачувальна фабрика, а обидві випалювальні машини для виробництва окатків – ЛУРГІ 552А та ЛУРГІ 552В – працюють почергово залежно від потреби у випуску продукції.

Центральний ГЗК поки що не досяг довоєнного рівня видобутку: на двох кар’єрах роботи призупинено. Водночас збагачувальна фабрика завантажена майже на 80% завдяки руді, що надходить з інших кар’єрів.

Найскладніша ситуація на Інгулецькому ГЗК, який перебуває у простої.

«Там ведеться невеличкий видобуток руди й виробництво руди задля технологічних завдань – об’єми становлять до 40 тис. т на місяць. Це такий підтримуючий режим.», – пояснив Мироненко.

Подальші перспективи напряму залежать від ринку. За словами топменеджера, через високі тарифи на електроенергію концентрат ІнГЗК наразі неконкурентоздатний навіть на китайському ринку.

«Тут потрібен збіг двох факторів: доступна ціна на електроенергії й збільшення рівня цін на залізорудну продукцію, щоб ми мали можливість запустити це підприємство», – наголосив він.

У компанії вже є план відновлення ІнГЗК, проте для його реалізації потрібна стабільна ситуація як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Таким чином, група зосереджується на утриманні та поступовому збільшенні завантаження діючих потужностей, очікуючи сприятливих ринкових умов для повноцінного запуску Інгулецького комбінату.

Нагадаємо, що за підсумками I півріччя 2025 року «Метінвест» зменшив виробництво залізорудного концентрату на 13% у порівнянні з аналогічним періодом 2024-го – до 7,72 млн т. Так, випуск товарної продукції знизився на 8% р./р. – до 7,53 млн т, з якої 4,24 млн т (-16% р./р.) припадає на концентрат, та 3,29 млн т (+3% р./р.) – на окатки.

Австралія в липні збільшила експорт залізної руди до 75 млн т

Попит з боку Китаю зріс, тоді як Південна Корея та В’єтнам скоротили закупівлі

Австралійські виробники залізної руди у липні 2025 року експортували 75 млн т, що на 5% більше порівняно з липнем 2024-го, попри зниження попиту з боку окремих ключових споживачів у Азії. Основним драйвером зростання залишився Китай, тоді як поставки до Південної Кореї та В’єтнаму значно скоротилися, повідомляє Argus.Media.

У липні Китай імпортував 63 млн т австралійської руди, що на 7,4% більше у річному вимірі. Це пов’язано зі збільшенням виробництва сталі в країні, хоча учасники ринку очікують зниження показника наприкінці серпня – початку вересня.

На відміну від Китаю, Південна Корея скоротила закупівлі на 22% р./р. – до 4,3 млн т. Причиною стало зниження виплавки сталі на 5% р./р. у липні, з 5,5 млн т до 5,3 млн т. В’єтнам зменшив імпорт австралійської руди ще суттєвіше – на 37% р./р., до 663 тис. т.

Поставки до Японії залишилися майже незмінними – 4,4 млн т (+0,2% р./р.). Водночас міністерство економіки, торгівлі та промисловості Японії прогнозує падіння виробництва сталі у країні на 2,3% р./р. у липні-вересні, що стане другим кварталом поспіль зі зниженням.

Попередні дані свідчать, що в серпні експорт австралійської руди може знову зрости. Загальні відвантаження з чотирьох основних портів Західної Австралії піднялися на 0,2% р./р. Зростання забезпечив Китай, тоді як поставки до Японії та Південної Кореї знову зменшилися.

На тлі стабільного попиту в Китаї ціни на руду зростають. Індекс Argus ICX (62% Fe, CFR Циндао) з початку липня піднявся з $93,05/т до $103,35/т станом на 3 вересня. Це сигналізує, що австралійські постачальники зберігають конкурентні позиції на глобальному ринку, незважаючи на складні умови для сталеливарної галузі в інших країнах Азії.

В січні-липні австралійські гірничодобувні компанії експортували 517,4 млн т ЗРС, що на 0,5% більше порівняно з аналогічним періодом 2024 року. Середня ціна сировини впала до $83,8/т (-14,2% р./р.), а виручка від експорту склала $43,4 млрд (-13,6% р./р.).

Австралія прогнозує зниження доходів від експорту залізної руди з $116 млрд у 2024-2025 фінансовому році до $97 млрд у 2026-2027-му. Основними причинами названа слабка динаміка світового попиту на сталь, скорочення виробництва в Китаї та поступове насичення ринку з боку Бразилії й Африки. Водночас у звіті зазначається, що ціни на залізну руду FOB (62% Fe) впадуть у середньому з $93/т у 2024 році до $83/т у 2025-му та $74/т у 2027-му.

Експорт брухту з України в липні перевищив 44 тис. т

Відвантаження сировини з початку року зросли на 66,4% р./р.

Брухтозаготівельна галузь України за підсумками липня 2025 року збільшила експорт брухту чорних металів на 81,5% у порівнянні з липнем 2024-го, та скоротила на 6% порівняно з попереднім місяцем – до 44,84 тис. т. Про це свідчать розрахунки GMK Center на базі даних Державної митної служби.

Ключовим напрямком експорту сировини залишається Польща. На польський ринок спрямовано 33,67 тис. т брухту (+77,6% р./р.; +0,1% м./м.), що складає 70,6% від загального обсягу поставок. Незначна частина спрямована до Греції – 4,37 тис. т (-16% р./р.; +19,6% м./м.) та Німеччини – 0,4 тис. т (-21,1% р./р.; -6% м./м.).

Протягом січня-липня відвантаження брухту з України зросли на 66,4% порівняно з аналогічним періодом 2024 року – до 248,34 тис. т. До Польщі спрямовано 208,04 тис. т сировини (+63,4% р./р.), Греції – 16,44 тис. т (-2,7% р./р.), Болгарії – 3,97 тис. т (0,02 тис. т у січні-липні 2024-го), Німеччини – 3,23 тис. т (-32,1% р./р.).

Як зазначає Rail.Insider, в липні 2025 року, після річної паузи, український брухт відвантажили на експорт до Придністров’я – російського анклаву на території республіки Молдова. Експортером брухту, як і минулого року, стала українська юридична особа ТОВ «Д-Камет», а кінцевий отримувач – Молдовський металургійний завод, що розташований в Рибниці.

Президент ОП «Укрметалургпром» Олександр Каленков вважає абсолютно неприпустимим та навіть небезпечним для української держави факт поновлення експорту сировини в цьому напрямку.

«Безпекова ситуація у вітчизняній металургії постійно погіршується через суттєве збільшення експорту металобрухту з України. Вже зрозуміло, що цьогоріч показники експорту перевищать минулорічні, що означає ще більші втрати для галузі. Крім того, втрачає і державний бюджет, адже не отримує з цих обсягів експортне мито. І на цьому фоні ми бачимо відновлення поставок металобрухту до Придністров’я. Це абсолютно неприпустимо, щоб під час широкомасштабної війни українська стратегічна сировина, яка на внутрішньому ринку є в дефіциті, забезпечувала підтримку проросійському анклаву», – сказав він.

Виручка від експорту брухту в липні впала на 7,4% порівняно з попереднім місяцем та зросла на 63,4% р./р. – до $13,14 млн. За січень-липень показник збільшився на 57,9% р./р. – до $75,5 млн.

Нагадаємо, що у 2024 році експорту брухту з України зріс на 60% порівняно з 2023 роком – до 293,2 тис. т. У 2023 році обсяги відвантажень сировини за кордон перевищили 182,5 тис. т, що в 3,4 раза більше р./р., тоді як у 2022-му показник був на рівні 54,1 тис. т. Ключовими споживачами сировини минулого року були Польща (248,6 тис. т), Греція (34,2 тис. т), та Німеччина (6,5 тис. т).

В останні роки Польща фактично стала транзитним майданчиком для українського брухту, який далі прямує до Туреччини в обхід експортного мита у €180/т. Дані показують, що у 2024 році експорт польського брухту до Туреччини зріс більш ніж удвічі – до 529 тис. т проти 228 тис. т роком раніше, а з 2022-го обсяги збільшилися майже утричі. Одночасно різко зріс імпорт сировини з України: з 15,6 тис. т у 2022 році до 159 тис. т у 2023-му та 251 тис. т у 2024-му. Така динаміка вказує на ймовірний реекспорт українського металобрухту через Польщу до турецьких металургійних комбінатів.

Згідно з дослідженням у довгостроковій перспективі металобрухт поступово втрачатиме статус експортного товару через глобальні торговельні бар’єри. Брухт дедалі більше розглядається як стратегічний ресурс для «зеленої» металургії та декарбонізації, тож країни прагнуть зберегти сировину для власних потреб. Його неможливо оперативно виробити у необхідній кількості, тому доступна ціна на внутрішньому ринку стає ключовою умовою конкурентоспроможності національних виробників сталі.

За таких умов доцільніше експортувати готову сталь, вироблену з брухту, а не сам брухт – адже металургійні підприємства є одними з найбільших платників податків в Україні.